Preprint, version 1.0. Ukrainian original. У статті розгортається онтологічний підхід до фізичної реальності, заснований на понятті множин подібних об'єктів, у якому об'єкт постає не як окрема сутність, а як клас реалізацій певного типу, що відтворюється у часі. Запропонована онтологія узгоджується з математичним формалізмом сучасної фізики і розгортається у двох взаємопов'язаних напрямах. У хвильовому розділі показано, що структура простору-часу Мінковського та кінематика спеціальної теорії відносності виводяться з вимоги інваріантності фази на множині допустимих описів одного й того самого фізичного процесу. Фотон постає як первинний однокомпонентний хвильовий процес, а масивний об'єкт — як зв'язана пара зустрічних світлоподібних компонент; швидкість масивного об'єкта інтерпретується як міра фазової асиметрії між цими компонентами, а власна частота спокою — як первинна характеристика об'єкта, з якою стандартним чином пов'язується маса. В онтологічному розділі множина базових об'єктів інтерпретується як фізичне середовище з максимальною ентропією; локалізовані структури вищого рівня організації відповідають локальному зменшенню ентропії та виникненню кореляційної мікродинаміки, а фізичні поля — характеристикам просторового розподілу ентропії, спричиненим цими структурами. Підхід не змінює математичних формалізмів сучасної фізики, а пропонує їх онтологічну інтерпретацію, у якій кінематичні, термодинамічні та польові властивості фізичних теорій постають як наслідки структурної організації множини базових об'єктів. An English translation will be deposited as a separate Zenodo record.
Preprint, version 1.0. Ukrainian original. У статті розгортається онтологічний підхід до фізичної реальності, заснований на понятті множин подібних об'єктів, у якому об'єкт постає не як окрема сутність, а як клас реалізацій певного типу, що відтворюється у часі. Запропонована онтологія узгоджується з математичним формалізмом сучасної фізики і розгортається у двох взаємопов'язаних напрямах. У хвильовому розділі показано, що структура простору-часу Мінковського та кінематика спеціальної теорії відносності виводяться з вимоги інваріантності фази на множині допустимих описів одного й того самого фізичного процесу. Фотон постає як первинний однокомпонентний хвильовий процес, а масивний об'єкт — як зв'язана пара зустрічних світлоподібних компонент; швидкість масивного об'єкта інтерпретується як міра фазової асиметрії між цими компонентами, а власна частота спокою — як первинна характеристика об'єкта, з якою стандартним чином пов'язується маса. В онтологічному розділі множина базових об'єктів інтерпретується як фізичне середовище з максимальною ентропією; локалізовані структури вищого рівня організації відповідають локальному зменшенню ентропії та виникненню кореляційної мікродинаміки, а фізичні поля — характеристикам просторового розподілу ентропії, спричиненим цими структурами. Підхід не змінює математичних формалізмів сучасної фізики, а пропонує їх онтологічну інтерпретацію, у якій кінематичні, термодинамічні та польові властивості фізичних теорій постають як наслідки структурної організації множини базових об'єктів. An English translation will be deposited as a separate Zenodo record.
Феномен утворення значної кількості інноваційно-технологічних задумів є суттєвою ознакою нашого сьогодення. Новітні ідеї перестають бути винятково прерогативою фізики й проникають у такі галузі знань, як інформатика, хімія, біологія, соціологія, екологія, агрономія, медицина або освіта. Серед цих новацій чи не найістотніша місія відводиться квантовим технологіям, за принципами яких проходять трансформаційні зрушення в класичних поглядах на функціонування явищ, процесів чи окремих об’єктів. У такий спосіб положення квантової теорії переходять у наш час зі статусу чогось фантастичного, дивного й загадкового у стан такого, що є доречним і конче необхідним. Безпосередня сутність квантової теорії базується на понятті «квант», такої первісно-базової енергетичної частки, яка завжди випромінюється не в форматі постійно функціонуючих хвиль, а в режимі формування й генерування окремих дискретних пакетів, пучків або ж порцій. Тож усвідомлення квантів і розроблення квантової теорії сприяло відкриттю нелінійної природи взаємодії й обміну енергією між окремими предметами різного походження, що передбачає як квантове випромінювання, так і квантове сприйняття. Отже, перевага квантових систем виявляється в тому, що означені функціонали допомагають виявити ті «проблемні вузли», розв’язання яких має: 1) реформувати систему в стислі терміни; 2) значно зменшити витрати коштів і часу на модернізацію системних компонент; 3) виявити слабкі ланки в побудові системоутворюючих зв’язків і відношень; 4) завбачити заміну (трансформацію) окремих елементів, частин або модулів; 5) ініціативно використовувати сучасні знання й досвід із різних галузей наукових досліджень. У наш час сучасна освіта не повинна локалізуватися в рамках однієї галузі знань, а дослідження, що пов’язані з модернізацією системи освіти або її окремих компонентів (методів, технологій, засобів навчання), мають проходити на трансдисціплінарному вузловому перетині кількох наукових течій, які здатні підказати найбільш ефективне рішення в нелінійній картині усвідомлення світу та у взаємовідносинах представників національного соціуму.
Запропоновано єдиний хвильово-фазовий опис фотона та руху матеріального тіла. Побудова ґрунтується на описі хвильових процесів і збереженні їхнього фазового стану як вихідному принципі та приводить до перетворень Лоренца і структури простору-часу Мінковського без їхнього попереднього введення. Показано, що фізично значущою характеристикою хвильового процесу є його фазовий стан, який зберігається під час еволюції та набуває фізичного змісту лише при порівнянні різних процесів. Хвильовий інваріант руху матеріального тіла факторизується через дві протилежно спрямовані світлоподібні компоненти Q± = Ω ± cK = 2Ω_{l,±}, добуток яких після природного перемасштабування набуває нормованої форми Q₊Q₋ = 1. У цьому поданні параметри (Ω, K) не є незалежними величинами, а визначаються двома світлоподібними компонентами. У межах запропонованого підходу доплерівський зсув інтерпретується як фазове співвідношення між хвильовими процесами, тоді як відносна швидкість у спеціальній теорії відносності відповідає доплерівській асиметрії між двома світлоподібними компонентами хвильового процесу руху. Отримана побудова відтворює кінематичну структуру спеціальної теорії відносності та забезпечує єдиний хвильово-фазовий опис фотона і руху матеріального тіла.
В статті аналізуються кризові явища в сучасній фізиці елементарних частинок. Йдеться про методологічні та змістовні проблеми науки, причиною яких є розрив фізики та філософії. На прикладі популярної зараз теорії струн, показано як деформована наука наближається за своїми функціями до релігії.
Поняття квазібозонів чи складених бозонів має широкий спектр фізичних застосувань (мезони, ексітони тощо). Відомо, що навіть у випадку квазібозонів, складених із двох звичайних ферміонів, їх оператори народження і знищення задовольняють нестандартні комутаційні співвідношення. Природно спробувати реалізувати квазібозонні оператори відповідно операторами народження і знищення деформованих (нелінійних) осциляторів, адже останні становлять добре вивчену область сучасної квантової фізики. У статті доведено, що такі деформовані осцилятори, які реалізують квазібозони, справді існують. Виведено необхідні і достатні умови для реалізації. Також доведено єдиність сім'ї можливих деформацій.
Ця робота — концептуальне філософсько-наукове есе про природу часу, спостерігача й числа. Вона не повідомляє нового підтвердженого фізичного закону і не містить власного емпіричного результату. Її теза: те, що переживається як плин часу, може бути властивістю скінченного, локального прочитання атемпоральної структури, а не рухом спостерігача крізь неї. Теза спирається на дві незалежні зрілі традиції — геометрію простору-часу (встановлене) і спектральну програму Гільберта–Пойя (гіпотетичне) — та на механізм Пейджа–Вуттерс, у якому час виникає як умовна кореляція між підсистемами всередині статичного цілого; цей механізм реалізовано в лабораторії на парі заплутаних фотонів як експериментальну ілюстрацію, не як доведення походження космологічного часу. Текст наскрізно розмічений трьома статусами: [Встановлено], [Підтримано даними] і [Інтерпретація]. У цій версії другий статус не позначає нічого: емпіричний розділ попередніх версій вилучено після того, як спеціально побудований контроль показав, що величина, на якій він тримався, відтворює класичний одноточковий арифметичний зсув. Історію цього вилучення збережено в тексті як методологічний приклад, а не як результат. Робота не доводить гіпотези Гільберта–Пойя, не стверджує єдиності механізму Пейджа–Вуттерс, не розв'язує питання свідомості й не містить жодного спростовного твердження про світ. Те, що вона пропонує, — послідовна концептуальна рамка з явно позначеною межею між перевірним і неперевірним. Abstract. This is a conceptual essay in the philosophy of physics, concerning time, the observer and number. It reports no new confirmed physical law and contains no empirical result of its own. Its thesis is that what is experienced as the passage of time may be a property of finite, local reading of an atemporal structure rather than of an observer's motion through it. The argument rests on two independent mature traditions — spacetime geometry (established) and the Hilbert–Pólya spectral programme (hypothetical) — and on the Page–Wootters mechanism, in which time arises as a conditional correlation between subsystems inside a static whole; that mechanism has been realised in the laboratory on a pair of entangled photons as an experimental illustration, not as proof of the origin of cosmological time. The text is marked throughout with three status tags; in this version the tag for the author's own verified empirical results marks nothing, the earlier empirical section having been withdrawn after a purpose-built control showed that the quantity it rested on reproduces a classical one-point arithmetic bias. The work proves neither the Hilbert–Pólya conjecture nor the uniqueness of the Page–Wootters mechanism, does not resolve the problem of consciousness, and contains no falsifiable claim about the world. What it offers is a consistent conceptual framework with an explicitly marked boundary between the testable and the untestable. Присвячується світлій пам'яті Михайла Новікова та Михайла Паламарчука — молодих вчених, чиї життя обірвала агресія Росії, і всім воїнам, які загинули, боронячи Україну.
Об’єктом дослідження є сучасні квантовостійкі криптоалгоритми, які мають забезпечувати безпеку даних у комунікаційних каналах в умовах зростаючої загрози з боку квантових комп'ютерів, так як для них наразі не існує ефективних алгоритмів криптоаналізу, оскільки вони базуються на інших математичних проблемах ніж ті, що експлуатуються у поточний час. У статті зроблено огляд алгоритмів, які було подано на участь в процесі сертифікації від організації NIST, розподіллено за типами криптографічних схем, наведено відомості про те, на яких математичних задачах вони ґрунтуються, складність розв'язання цих задач, переваги та недоліки. Метою роботи є порівняння постквантових криптографічних систем та їх аналіз. В роботі розглянуті та проаналізовані основні принципи застосування різних видів криптографії, яка є стійкою до атак з використанням як звичайних, так і квантових комп'ютерів та технологій. Оглянуто наступні криптографічні типи: криптографію на основі ґраток, мультиваріативну криптографію, криптографію на основі хеш-функцій, криптографію на основі кодів коригування помилок та криптографію на основі ізогенії; що дозволяє зробити висновок про те, який з підходів до криптографії є кращим дляобрання в конкретній ситуації. Результатом є порівняльний аналіз алгоритмів за обраними критеріями та формування списку алгоритмів, які є прийнятними для використання у «пост квантову добу», коли звичайні алгоритми вже не зможуть забезпечувати конфіденційність, за умови відсутності специфічних вимог щодо їх роботи (таких як розмір відкритого та закритого ключів/швидкодія алгоритмів). Бібл. 21, табл. 2